Главная Украина Від чотирьох та старше: Як ми змінилися з часів перемоги Євромайдану
Украина - 31.12.2018

Від чотирьох та старше: Як ми змінилися з часів перемоги Євромайдану


З новим роком!
/ MoeMisto

Без Табу підбиває підсумки року та нагадує, що все найкраще — попереду.

Чим дитина може потішити батьків у чотири з лишком роки? Та хоча б тим, що помалу вчиться читати, рахувати і вже не винуватить стільці, коли перечіпляється через них на ходу. Вимагати послідовного логічного мислення ще зарано, але щось з неї вже виросло. Якщо відштовхуватися від теорії, згідно якої Україна здобула справжній суверенітет після перемоги Революції Гідності, то держава зараз перебуває саме на етапі дошкільного віку. І це все ж краще, ніж сусідські справи.

Ми навчилися відрізняти святий хрест від печатки нечистого. В контексті розвінчання домінування РПЦ інакше й не скажеш. Протягом року мільйони українців переконалися в тому, що діяльність структурного підрозділу спецслужб РФ до релігії має хіба опосередкований стосунок. Чим ближчим було надання Томосу, тим сильніше агенти у рясах хапалися… ні, не за парафіян, а нажите і награбоване завдяки церковним пільгам майно. Цікаво, що в підсумку станеться зі шматком заповідної землі, який колись відхопили під малу архітектурну форму з православною символікою під керівництвом Харона, близького друга Тандіта?

Ми навчилися відокремлювати зерна від лушпиння, якщо говорити про аналіз виступів політичних пономарів. Досі жодна президентська кампанія не була схожою на масовану атаку спам-ботів, навіть в розпал Помаранчевої революції технічні кандидати не так відволікали від основної лінії протистояння Ющенко – Янукович. А зараз, в епоху масового інтернету, людина, на щастя, може поцікавитися західним досвідом і щонайменше відсіяти подумки персон без чіткого плану на майбутнє. Достатньо спитати умовного Насірова чи Зеленського, хто очолить уряд в разі їхньої перемоги на виборах – і відсутність конкретної відповіді пояснить геть усе. Недарма ж в США кандидат у президенти висувається разом з кандидатом у віце-президенти.

Ми поволі починаємо доцільно використовувати раптові блага децентралізації. Пощастило, звісно ж, не всім: деякі обласні центри обрали таких очільників, що стало гірше, ніж було. І мова не лише про Харків та Кернеса, який раптово (насправди — очікувано) підтримав Порошенка – умовне Запоріжжя в плані інфраструктури застрягло десь у пізній “Перебудові”. Навіть вирубку парку заради побудови ТРЦ «вічно другим» Кальцевим місцеве населення переважно проковтнуло, не попрохавши добавки. На жаль, поки доводиться миритися з прецедентами на кшталт «зоопарк замість неаварійних тепломагістралей».

Але пересічний українець все ж став більш вимогливим до місцевої влади. Риторика трирічної давнини з серії «вони хоч щось роблять на відміну від попередників» змінилася на гостру критику по ділу. Якби мешканцям Дніпра в часи президентства завгара сказали б, що новий міський голова, що прийде замість Куліченка, запустить кілька нових тролейбусних маршрутів, розпочне капітальний ремонт деяких важливих вулиць і нарешті змусить комунальників взимку чистити сніг, а не грати в карти в підсобці, то вони б сприйняли це як байки дідуся Панаса. А зараз Борису Філатову навіть цього не вистачить для гарантованого переобрання, незважаючи на адмінресурс та підтримку з Києва. Позитив позитивом, а скандально-корупційні «недоремонти» центрального мосту та набережної Перемоги від прискіпливого ока не сховаєш, як і регулярні спроби зробити проїзд у маршрутках найдорожчим в Україні.

При цьому варто зазначити, що держава поки не позбулася усіх вад, притаманних дитині дошкільного віку. Державні інституції, особливо силові структури, все ще не допускають до себе усе незвичне та чужорідне. Це той випадок, коли головним злом є не зовнішній подразник, а сторона, що виставляє себе жертвою реформ. Нападів на громадських активістів побільшало, резонансні справи на зразок вбивства Гандзюк спускаються на гальмах, гучна переатестація старих кадрів МВС виявилася пшиком. І це лише в поліції – копати далі під ГПУ з президентським кумом на чолі, СБУ, що керується з Банкової майже в ручному режимі, та різноманітні антикорупційні структури чи то страшно, чи то несерйозно. Примовка «свій до свого по своє» в подібних умовах перетворюється на тавро.

На п’ятий рік паралельної із дорослішанням війни з РФ чверть українців все ще не вважає сусіднє державне утворення агресором. Навіть якщо припустити, що соціологи задля красного слівця та ефекту остраху свідомо припустилися завеликої похибки, цифри все одно лякають. І це за умови поступового витиснення ворожого контенту з нашого медіапростору за допомогою квот та ентузіастів. Кінець кінцем, якесь Медведчук-ТБ завжди вилізе там, звідки щойно зігнали заборонені в Україні ЗМІ. Та й боротьбу з ними ведуть усі крім профільного міністерства, яке президент фактично створював під іншого кума. Знову свій до свого, а після падіння у появі саден на колінах традиційно винна табуретка.

Проте Новий рік для того й існує, аби бодай спробувати повірити у позитивні зміни. Кумівство як політична практика і корупція як суспільне явище остаточно не зникнуть ніколи – навіть дійсно цивілізовані держави, на які ми намагаємося рівнятися, не зуміли побороти ці вади. Однак усе приходить з віком. А у чотири з лишком роки ще поки можна вибачити невміння бути дорослим.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Может Заинтересовать

Обвиняемого в госизмене экс-главу Генштаба выпустили на свободу

Владимир Замана больше не за решеткой В пятницу, 24 мая, генерал-полковник Владимир Замана…